Галерея картин: Для тих хто не любить мапи, але любить картини

Полотно української художниці, на якій зображена Фудзі, найвища гора Японії висотою 3 776 метрів, що є активним стратовулканом і символом краси та духовності. Розташована приблизно за 100 кілометрів на південний захід від Токіо на острові Хонсю, вона надихала безліч митців і поетів протягом історії. У 2013 році була визнана об’єктом Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. А також, Фудзі вшановується як місце поклоніння у синтоїзмі й буддизмі. Кажуть, її охороняє жіноче божество Konohanasakuya-hime.

Ця вершина часто ставала центральним об’єктом багатьох робіт, не лише японських. Все через свою велич та монументальність, від якої віє святістю та певною містичністю. Проте, ця картина зображує її з зовсім іншого боку. Авторка використала чисті та яскраві кольори, тож ми бачимо сонячний день, неосяжну блакить неба та вершину, яка сягає аж до нього. А дерева, що знаходяться у нижній частині картини, лише підкреслююсь велич Фудзі.

Говорити про видатного митця, Шевченка, зайвий раз — недоречно. Але звернути увагу на його основні художні твори — ніколи не зайве. Наприклад ця робота — створена під час його участі в Оренбурзько-Аральській експедиції, де він працював за художника та фіксував особливості місцевості. Картина зображує нічний пейзаж острова Косарал, розташованого в північно-східній частині Аральського моря, яке колись було четвертим за величиною озером у світі, відомим своєю унікальною екосистемою і стратегічним значенням. Наразі, на місці моря знаходяться пустеля, а самого острова вже не існує.

Картина виконана аквареллю на папері, що дозволило створити плавні та делікатні переходи. Кольори автор використовує пастельні та стримані, аби передати тиху атмосферу цього місця на заході сонця. Це полотно — ода природі. Спокійна, дещо меланхолійна. А деталі, наприклад собака, зелень та човни, лише доповнюють загальну композицію, не додаючи зайвого шуму.

Картина, створена у співпраці трьох художників, де кожен відповідав за свою частину: Пугін — за архітектуру, Роулендсон — за персонажів, Блак — за акватинту. Це не перша спільна робота цих трьох авторів, але одна з достатньо відомих. Полотно належало до серії «Microcosm of London», що зображало тогочасний Лондон.

Варфоломіївський ярмарок був одним із найвизначніших літніх ярмарків Лондона, заснованим для підтримки пріорату Святого Варфоломія. Його історія розпочинається в 1133 році, коли король Генріх I надав хартію для фінансування пріорату. Щорічно 24 серпня ярмарок проходив біля ринку Смітфілд, Лондон. Це був не просто ринок — це було яскраве поєднання торгівлі, розваг та святкувань, яке приваблювало натовпи з усіх куточків. Але з часом ярмарок став дедалі галасливішим і почав спричиняти проблеми, зокрема часті громадські заворушення. У 1855 році влада вирішила припинити його проведення, закривши сторінку традиції, яка тривала понад 700 років.

Робота поєднує у собі акватинту та офорт, а товсте нанесення кольору передає інтенсивність події та додає йому шумності. Архітектура ж зображується менш напористо, проте також деталізовано, і виступає своєрідним фоном для галасу на передньому плані. Хоча може здатися, що у колірній гамі є певний дисбаланс між холодними та теплими тонами, проте цілісно полотно має довершений вигляд. І, звісно, змушує довго розглядати його деталі.

Ця гравюра виконана приблизно в 1781 році — це акватинта поверх офорта, створена за ескізами Луї-Жана Деспреза, з гравіюванням фігур Едуардом та Луї-Шарлем Готьє-Даґоті й Жаном Дюплессі-Берто. У центрі композиції — однойменний храм, присвячений богині Ісіді, що був побудований у далекому 1764 році. Він пережив цілих два руйнування: під час землетрусу у 1796 та виверження Везувію в 1779 роках. І двічі був прискіпливо відбудованим, через свою важливість і для місцевих, і для історії.

Робота воістину захоплює: надзвичайна деталізація, тонкі переходи кольору, попри монохромність палітри, динаміка сюжету та велика кількість персонажів. Кожна деталь приковує до себе увагу: від хмарного неба до кожної окремої персони. Офорт додає цій картині точності, а акватинта — плавності та натуральності. Тож полотно гармонійно поєднує у собі архітектурну документальність та романтичність сюжету.

Цікавий факт: ілюстрація була створена для видання «Мальовнича подорож Неаполем і Сицилією», що пізніше було опубліковане у Парижі аж у 5 томах.

Полотно американсько-британського гравера Джона Гілла, що виконано у техніці акватинти та етчингу. Саме ці прийоми дозволили плавно та легко передати атмосферу тихого дня на березі річки Гудзон, проте — з гарною деталізацією. І дозволило їй стати однією з найвідоміших робіт у серії із 20 акватинт, що ілюструють це узбережжя та околиці. Автором референсу виступив Вільям Гай Волл — ірландський художник, шанувальник акварелі та яскравий представник пейзажизму США.

Полотно має глибоку перспективу та велику кількість деталей, та його атмосфера — заспокійлива. Ранок або вечір — можемо лише здогадуватись. Проте, колірна гамма видає наміри автора створити полотно, яке буде демонструвати красу цієї місцевості такою, якою вона є, без зайвого шуму. Адже обидва митці були запеклими популяризаторами ідеї про красу США та його захопливих місцин.

Робота трьох художників, які часто працювали над роботами у команді. Кожен відповідав за певний етап: Пугін — за архітектуру, Роулендсон — за персонажів, Блак — за акватинту. Та тут було скомбіновано декілька технік: і офорт, і олійні лінії, і акватинта, і ручне розфарбування. Такий набір додає полотну надзвичайної деталізації та динаміки. Картина належала до серії «Microcosm of London», що зображало життя тогочасного Лондону.

Складно не зауважити на роботу з кольором. Художники майстерно передали гучну атмосферу повної зали та яскравого дійства, яке відбувається на сцені. Все завдяки дещо приглушеним тонам, які передають відповідне приглушене світло. Коли вся увага — на сцені, а решта не має значення. Та здається, ніби з картини навіть можна почути перешіптування глядачів.

На картині зображено другий театр на місці сучасного Королівського оперного дому, що побудований у 1732 році, відновлений у 1792 після пожежі, знову спалений 20 вересня 1792 року, та зведено новий, за проєктом Роберта Смірка, вже наступного року.

Робота англійського художника, священника, представника Норфолькської школи, відомого за точні акварельні й пейзажні етюди. У 1840–1842 рр. він подорожував Близьким Сходом — Єгиптом, Святими землями й лікійськими руїнами в сучасній Туреччині. Тож можемо припустити, що полотно було написане приблизно у ті роки. У центрі композиції знаходиться Термессос — давньогрецьке місто на горі Тангейос (біля сучасної Анталії), складене з руїн.

Про саму картину відомо мало. Автор надихався Сходом, як і багато його сучасників, захоплювався його містичністю та шармом. А акварель, яку він використовував у цій роботі, дозволяє чесно передати атмосферу тих місць — тиху та дещо таємничу. На користь цієї атмосфери грає і достатньо обмежена палітра, що складається з пастельних, спокійних кольорів.

Робота англійського художника, священника, представника Норфолькської школи, відомого за точні акварельні й пейзажні етюди. Вона була створена під час його подорожей Сходом, який надихав багатьох його сучасників.

Палітра характерна його роботам тогочасного періоду: тепла, майже монохромна. А передати атмосферу таємничого Сходу, автору допомагала комбінація матеріалів: акварелі, гуаші та графіту.

У центрі композиції — місто Наблус, поблизу річки Йордан. Художник був майстром перспективи та передачі об’єму простору, і ця робота — не виняток. Декілька планів, плавні переходи, гра зі світлом та тінню — все створює враження тихого вечора, де кожен займається своїми справами, на фоні архітектурної величі та виняткового пейзажу.

Робота англійського архітектора та художника, що був знаний своїми акварельними пейзажами. Тут він також використовував акварель та графіт на папері. Пастельні сіро-коричневі та сині відтінки у роботі передають затишну та спокійну атмосферу узбережжя, а м’які мазки додають пейзажу певної примарності.

Його роботи виконувались етюдно та швидко, а художність, що суміщалась з архітекторською точністю, дозволяла передавати місцевість і романтично, і достовірно.

Доктор Едвард Вільсон — англійський зоолог, лікар, художник, учасник експедиції «Терра-Нова» (1910–13) під керівництвом Роберта Скотта. Також він був відомий своїми акварельними пейзажами. Зокрема цей був створений під час великої експедиції під назвою «Зимова подорож» до колонії імператорських пінгвінів. Цікаво те, що температура у тих місцевостях могла сягати −57°C взимку.

Полотно виконане за допомогою біло-блакитних та сірих відтінків акварелі, що дозволяє передати чарівну та морозну атмосферу арктичної місцевості. Автор використовував м’які мазки для зображення моря та неба, і більш чіткі — для пінгвінів та льодових кутів, що композиційно звертає увагу на основні об’єкти. Споглядання яких, власне, і було метою даної експедиції. А глибока перспектива та наявність інших деталей, як, наприклад, чайок, додає полотну ще більшої динамічності.