Галерея картин: Для тих хто не любить мапи, але любить картини

Неймовірне полотно талановитого німецько-американського художника Альберта Бірштадта. На ньому зображені західноамериканські пейзажі: Катедральні скелі, густі величні ліси, тихі води, сонце, що пробивається крізь гілки. Автор вважав це місце «садами Едему», настільки був вражений його красою. І ця робота, як й інші із серії, допомогла привернути увагу громадськості до важливості створення національних парків.

Картина виконана у характерному для автора стилі — люмінізмі. Він вирізняється особливою грою світла та тіні, що робить полотно воістину казковим, містичним. Зокрема, це можна спостерігати у роботі з небом: живим, яскравим, ніби підсвіченим ізсередини.

Час створення картини збігся з періодом перебування Шевченка в археографічній комісії, що займалась дослідженням історичних пам'яток. А також із часом, коли митець подорожував країною та Київщиною, зокрема.

Картина виконана у звичному для Тараса Григоровича стилі — реалізмі, з використанням графічності та чіткості. Але тут не тільки тонко передані деталі споруди, а й повітряно та ніжно зображено навколишній пейзаж. Динаміки додають дерева, люди, що розходяться у своїх справах, та, звісно, небо. Воно займає чи не більшу частину картини, й створює атмосферу спокою тихого, можливо осіннього, дня.

Полотно було намальоване Вінсентом під час перебування в Овер-сюр-Уазе, що у Франції. Воно виконане на подовженому полотні, у форматі здвоєного квадрата, що було характерним для робіт останніх років його життя. Для картини художник використовував масло, активні та широкі мазки й гру контрастів.

Композиція роботи ніби поділена на дві частини: холодний синьо-білий верх та теплий жовто-зелений низ. Це передає дещо суперечливі настрої, залежно від того, на чому фіксується око споглядача. У своєму листі до брата та його дружини, Ван Гог зазначав, що зобразив безкрайність поля під загрозливим небом, як символи смутку та безмежної самотності.

Сумний, але правдивий факт: Вінсент створив цю картину в останні місяці життя й у листі також говорив: «сподіваюсь, вона може передати мій стан, який я не можу описати словами».

Одна з перших робіт авторки, виконана на полотні. Виконана акриловими фарбами, ця робота була натхненною фото, що надіслала колега. Величні гори, буяння природи, точні та чисті кольори — вона передає атмосферу монументального грузинського пейзажу.

У центрі роботи — знаменита церква, розташована в Кавказьких горах Грузії. Вона має унікальну архітектуру, що зливається у єдине з пейзажем навколо. Засніжені вершини, квітучі поля, тварини, що не бояться людей, які проходять повз. Атмосфера місця насправді заворожує. І недарма, адже Ґерґетська церква та її околиці — одне із найбільш духовних та значущих місць у Грузії, що є символом єднання віри та природи, і національної ідентичності країни.

Іван Їжакевич був не просто художником, а ще й графіком та ілюстратором. Його роботи в історичному та релігійному живописі мали великий вплив як на той час, так і мають донині. Зокрема, і це широковідоме полотно. Тут прослідковуються не тільки реалістичні, а й імпресіоністські настрої.

«Володимирська гірка» — одна з найбільш знакових його робіт. І недарма, адже атмосфера монументальності полотна насправді вражає. Чисті, природні кольори, захід сонця, відблиски останніх променів у воді — все передає тихий спокій вечора галасливого міста. Столиці, в якій він жив, творив і яку любив.

Джозеф Тьорнер — англійський художник, що яскраво вирізнявся серед інших своєю майстерною роботою зі світлом та простором. Це полотно — його спогади про подорож величними природними місцями Швейцарії.

Полотно виконане у теплих жовто-синіх відтінках, що занурює в атмосферу спокою, тихого ранку, легкої казковості, завдяки ефекту туману, та неквапливої метушні людей навколо. Хтось — купається, хтось — милується пейзажем, а ми — насолоджуємось довершеною роботою автора.

Печенізьке водосховище або «Харківське море», виконане акрилом на папері. Автором референсу був колега художниці, з яким вони разом працювали у театрі в університетські роки. Це місце було одним із його улюблених в Харківських околицях, адже мало спокійну та затишну атмосферу. Коли нічого не відволікає від основного — насолоди природою та її проявами. Наразі, дамба цього водосховища зруйнована, внаслідок влучання ворожої ракети.

На полотні — спокійна пейзажна сцена, виконана у теплих та чистих кольорах. Гра зі світлом та тінню переносить нас у затишний вечір на березі. Коли все відходить на задній план, а лишається лише одне — єднання з природою.

Картина відомого японського художника, що зображає міст Ніхонбаші у сильний снігопад. Виконана фарбою на папері у техніці кольорової ксилографії. А сніжний пейзаж створює атмосферу тихого затишку.

Автор надихався іншими тогочасними митцями, що використовували гру світла і тіні для зображення більш глибокої перспективи. Зокрема, творами Кійочіки Кобаяши.

Дослідники вважають її такою, що стоїть на перетині декількох поколінь або навіть століть. Все через різноманітні деталі. Старий трамвай, модернові споруди й, скоріш за все, рибні ринки та човни рибаків. Такі контрасти є ніби символом відбудови та переродження, що були знаковими для Токіо того часу, що відновився після сильного землетрусу у 1923 році.